Мау-мау...
Почалось це десь влітку 2008го року, коли в мої депресивні (дякую тобі, сонечко) будні до першого альбому ТОЛа, заслуханого до дірок, додався селф-тайтлед альбом Etwas Unders, доповнивши самотність істеричним вокалом.
Весною ж 2009го моя подруга Надя ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=91.6) brightenmyheart кинула мені запис невідомого мені гурту Vivienne Mort, у котрого брала інтерв'ю її подруга. Підозріло знайомий вокал не давав мені спокою, доки в голові поперемінно крутилось "Лети" та "День, коли святі..."
Коли ж я знову натрапив на ЖЖ Дани sumnalyalya, все стало на свої місця -- так, саме цей вокал був на альбомі, і саме цей вокал був на записі, і саме цей вокал обіцяв бути в кінці квітня з акустічькою в руках.
Квітень не став розчаруванням, і в маленькій коморці тодішнього підвального ХудГрафу я зустрів весну, разом з Даною і Льошею, а після концерту, мої враження від якого можна почитати ось тут, -- з Мар'яною, пєчєнькамі, Ларсом і Ібо.
З того часу пройшов майже рік, і, як завжди то трапляється, не було часу/грошей/компанії, щоб піти на свято ще раз.
Та ось, несподівано, Юра silme_ea не відмовився від своїх планів, як те зробили всі інші, і ось ми вдвох вже йдемо по вулиці Межигірській, шукаючи потрібну нам книгарню "Смолоскип". Пройшовши повз дверей, біля котрих стояв приємної зовнішності молодий хлопець, і обернувшись, ми побачили двох дівчат, в жовтій і голубій піжамах (oh, she caught my eye, baby, so hard that i couldn't talk, oh), котрі якраз і знайшли потрібні двері :)
Тож ми стояли біля друкарні і розмовляли, періодично відволікаючись від теми, бо ці погляди не тільки збивали з думки, а й вимагали поглядів у відповідь :) Навколо збиралися люди, і ось нарешті відчинились заповітні двері...
Всередині було тихо і затишно, а сходи були приємними на дотик і пахли деревом...
Потихеньку просувались по залюднених сходах, всі ще чекали поки проходив останній саундчек, їли смачнюче печиво і фінікові кульки, а також збирали гроші для веганського руху в велику коробку з зайцями і морквою на боках.
З вікна відкривається чудовий краєвид:
А на шафі лежить поліцейський кашкет, невідомо ким і коли залишений:
Ми зайшли всередину, було просторо, трохи задушливо, але лагідно-пасмурно. Нас чекали «піаніна», «акустічька», барабан, розкладачка, та Нарушька і Єсєнтукі на комбіку:
Ну, і ми навпроти:
І казка почалась...
Входить Вовчік, позіхає й потягується, сідає на розкладачку. Лягає, намагається заснути, не може.
Відкриваються двері, заходить Дана.
Дана: — Не можеш заснути?
Вовчік киває. Дана грає мелодію, Вовчік лягає, але не може заснути. Дана замислюється.
Дана: *Є ідея!*
Дана і Вовчік, разом: — Бабусю!
Відчиняються двері, заходить Глєб "Бабуся" Павловіч із книгою «Снігова Королева».
Сміх, голос із зали: — Бабусю!!!
Аплодисменти.
Дана починає грати, ГП з Вовчіком на розкладачці, читають казку, засинають.
Sing along with me!
| Руки лагідні дрімоти
Тихо гладять твій животик.
Лиха не існує доти,
Доки ти в її обіймах.
Сон...
Сон на крилах білих-білих,
Сон...
А татко полетів у космос,
А татко там.
Татко полетів у космос,
Але ж мама завжди з тобою,
Мама тут.
Але ж мама завжди з тобою,
Мама...
Там маленьким мавпеняткам
Потискай м'якенькі лапки,
Чуєш, як поважно сови
Там співають колискову.
Сон...
Без думок сумних, казковий
Сон...
Там, у теплих снах рожевих,
Шелестять на квітах феї,
Там вони збирають маки.
Там ніколи ти не плакав,
Ні...
Ти ж не будеш плакати вві сні...
А татко полетів у космос,
А татко там.
Татко полетів у космос,
Але ж мама завжди з тобою,
Мама тут.
Але ж мама завжди з тобою,
Мама... тут... |
Дана: — Ми гурт Vivienne Mort, і ми можемо починати.
*Дивиться на сплячих*
— І ми мусимо почекати :)
*Підіймає сплячих*
— Я перепрошую.
*Вступає, але хлопці сплять за інструментами*
— Все сама...
| Темно. Бачиш, як темно, неначе зимою у снах.
Темно. Значить, на нас десь чекають у теплих містах.
Ти не повіриш — я також любила тепло.
Світу здавалось замало, бо світ тісний.
Світлом на серці твоїм малювала б я
Портрет весни.
Дай тільки гляну у очі зимових дітей.
Знайду там холод, розкидану нами лють.
Більше мене не шукай, тепер я ніде,
Лиши мене тут, лиши мене тут.
Після снігу, лагідно і тихо
Виснажила душу мою відлига.
Виснажила душу так невчасно.
Можна, я мовчатиму?
Можна, я мовчатиму?
Після снігу, лагідно і тихо
Виснажила душу мою відлига.
Виснажила душу так невчасно.
Можна, я мовчатиму?
Адже все ясно.
Можна я мовчатиму?
Адже все ясно.
Можна, я мовчатиму? |
Заворожений піснею, прийшов у тяму лише після першого куплету наступної пісні, тож з приспіву:
| Так, ми зростали у другий потоп,
Спершу то була повінь,
І було як було.
Мак оселився в твоїх головах,
Споконвічний, чудовий
Невизнаний бог.
Баю, баю,
Про лайнер подбає невизнаний бог.
Потопає лайнер.
Потопає,
І айсбергам видно обійми тих двох,
Що ідуть на дно, дно,
Що ідуть на дно, дно-оу-о...
Знак, що знаходиш в моїх ти словах,
Я знайшла в некрологах
Учорашніх газет.
Там, на страшенно німих небесах
Їх збирають потроху,
Відправляють їх геть.
Баю, баю,
Про лайнер подбає невизнаний бог.
Потопає лайнер.
Потопає,
І айсбергам видно обійми тих двох,
Що ідуть на дно, дно,
Що ідуть на дно, дно... |
Дана, хоч і посміхається в перерві між піснями, співаючи, ледь не плаче.
Як найменше два перші ряди входять в такт, ноги відбивають ритм по підлозі, підлога відбиває ритм метро, що проходить десь зовсім поруч.
Тіло розчиняється в звуках, ехом лунають фотоспалахи, в очах рефлектують звуки повільно відповзаючих від матриць дзеркал.
| Я маленьким привидом
Ходила за тобою.
Ти б не знав де дітися,
Такий смішний та рідний.
Чув, що вірні очі
Геть наповнені тобою,
Скрізь тебе пильнують,
Не дають тобі повітря.
А хочеш, принесу
Тобі голову свою,
Хочеш, виконаю
Будь-який каприз?
А хочеш, я помру?
Якщо хочеш, я помру,
Хочеш, довго
Помиратиму на біс.
Я була під вікнами
Коли ти був із нею.
Лютая зима моєю
Вмилася красою.
Холод і мороз там
Обіймав мої легені,
Ти, ти мною проклятий,
Я — проклята з тобою.
А хочеш, принесу
Тобі голову свою,
Хочеш, виконаю
Будь-який каприз?
А хочеш, я помру?
Якщо хочеш, я помру,
Хочеш, довго
Помиратиму на біс.
А хочеш, принесу
Тобі голову свою,
Хочеш, виконаю
Будь-який каприз?
Якщо хочеш я помру... |
З перших аккордів впізнається «День, коли...», по залу чуються «ах...» і заворожені вдихи, тихеньке шепотіння, і легенький тремор пальців в передчутті емоціонального злету на пісні і падіння на аутро. Дихай!
Хлопець зліва знімає в ч/б, я знімаю в кольорі і розфокусі, Юра справа міняє об'єктиви, а ще правіше Мар'яна стежить за камерою.
Відкрий легені й дихай!!!
| Спочивала там, на дні ріки,
Так довго чекала.
Там шукала дружньої руки
І Бога шукала.
Цей день не забудеться,
День, геть із пам'яті.
День, коли збуваються сотні чудес.
День не забудеться,
День, геть із пам'яті,
День, коли святі спускаються з небес,
З небес.
Зазирни в майбутнє і побач:
Нікого немає.
Зазирни в майбутнє та не плач:
Все йде, все минає.
Цей день не забудеться,
День, геть із пам'яті.
День, коли збуваються сотні чудес.
День не забудеться,
День, геть із пам'яті,
День, коли святі спускаються з небес,
З небес...
День, коли вони спускаються з небес...
Вони спускаються з небес...
Вони спускаються з небес, вони спускаються з небес...
В той день, в той день...
Дихай, ти можеш.
Ти можеш! Ти можеш.
Просто дихай!
Відкрий легені і дихай,
Відкрий легені і дихай!!!
Вони...
Спускаються з небес, вони спускаються з небес...
З небес, з небес, з небес... |
А я не спала п'ять ночей...
І бите шкельце по сухому бетону, втрачена Сашка спогадами по вбитим мізкам.
Тремор.
Ти!
| А я не спала п'ять ночей,
Я все думала про сніг,
Що він розстане й потече,
І та вода похлине всіх.
І ми потонемо у ній,
І лиш один, з усіх один
Таки залишиться живий.
Я б так хотіла,
Щоб то
Був
Ти.
Лети,
Нехай все тоне, задихається,
А ти лети, лети-лети-лети.
Лети, лети!
Хай твої сили не скінчаються,
Лети, лети, лети, лети...
Ми вийдем на найвищий дах
І всі чекатимемо там
Того, що бачили у снах,
Коли по нас прийшла вода.
І хтось пірнатиме униз,
Не дочекавшись, з висоти.
І я не стримаю всіх сліз.
Єдине тішить:
Маєш жити ти.
Лети!
Нехай все тоне, задихається,
А ти лети, лети-лети-лети.
Лети, лети!
Хай твої сили не скінчаються,
Лети, лети, лети, лети...
Лети, лети, лети, лети...
Ти!
Лети!
Нехай все тоне, задихається,
А ти лети, лети-лети-лети.
Лети, лети!
Хай твої сили не скінчаються,
Лети, лети, лети, лети...
Лети, лети, лети, лети...
Лети, лети, лети, лети...
Лети... |
ГП і Вовчік встають і йдуть відпочивати. Докерсівська «Ти бачиш...»
Падає, падає сніг...
Сльози накатують на очі.
Поглянь у мій бік...
| Коси по вітру
Вона розпустила,
Тихо пішла до води,
Боса й роздіта
По снігу ходила,
Снігом вкривало сліди.
Ти бачиш, я вчуся,
Мучуся я...
Може, я дійсно просила побути сама,
Але ж я твоя...
Очі з тих пір
Не змінились у неї,
Весни не дали нових.
Тугу її
Розуміють лілеї,
Бачили втрати живих.
Падає, падає сніг,
Що не випав торік...
Боже, дозволь і мені
Почути твій сміх,
Поглянь у мій бік,
Поглянь у мій бік...
Ти бачиш, я вчуся,
Мучуся я...
Може, я дійсно просила побути сама,
Але ж я твоя...
Але ж я твоя... |
Розфокус на дівчині в першому ряду, фокус — хлопці вже на місці.
Трошки кабарешечки вам тут, мау-мау.
Це все насправді, це не здалось.
| Хто тепер твоя?
Ким ти дихаєш там?
Скажи, а я переживу. А може,
Це так само боляче, як час.
Не бійся, я тебе не зву,
Коли хоч раз, хоч раз...
Буду колисати аж допоки не заснеш,
Буду колисати аж допоки не заснеш.
Ти малюєш на склі
Силуети сумнівів.
Сьогодні ти відкрив листа,
Його писала я коли була жива.
Так, любий, більш мене нема.
Не бійся, тут я не сама.
Не бійся, тут я не сама,
Не бійся, тут я не сама...
Буду колисати аж допоки не заснеш,
Буду колисати аж допоки не заснеш.
Але це так боляче: усе пам'ятати,
Розуміти, що когось
Більше не буде, і годі чекати,
Це все насправді, це не здалось.
Але це так боляче: усе пам'ятати,
Ро-зу-мі-ти, що когось
Більше не буде, не буде, і годі чекати,
Це все насправді, це не здалось.
Але це так боляче: усе пам'ятати,
Ро-зу-мі-ти, що-ко-гось
Більше не буде, не буде, не буде,
І годі чекати-чекати,
Це все насправді, це не здалось. |
Контраст підсилюється, емоції по синусоїді, і з посмішкою на обличчі в прірву.
В прірву.
У дівчини на першому ряду сльози на очах, в мене сльози на очах, у Дани сльози на очах.
Відчувається, як навколо болісно від болю стискаються серця і кулаки.
Ла-лалалала-лалала...
Катарсис.
| Ти йдеш на схід,
За обрій, за обрій.
Знайди мій дім,
За горбом, за садом.
Зайди в кімнату
І озирнися,
І моїй матері
Низько вклонися.
Скажи ти їй,
Хай не чекає,
І хай у бога
За мене не просить.
Хай же не плаче,
І не голосить,
А хай нагодує
Пташечку...
Пташечку хлібом.
Пташечку хлібом,
Пташечку... |
Голос із залу: — А можно вопрос к группе?
*Ага*
— А правда, что у вас барабанщик глухонемой?
*Сєкунда*
Сміх в залі і не тільки :)
— Я думаю, он сам ответит.
Дана: — Отвечать будет барабанщик :)
*Сміх*
ГП: — Я атвєчаю! :)
*Сміх*
Голос з залу: — На пацана?
Інший голос, гопоінтонацією: — На шо атвєтішь? :)
Дана: — Може, вам самбу сиграть?
Гопоголос: — Сыграй!
ГП: — Для нєго?)
Дана: — Да. Тоді самба...
Раж...
| Ты так любила яркие цветы
Что по ним как бабочка порхала
И, даря поклонникам цветы,
Сердца никому не уступала.
Но ярко-красный огненный цветок
Ты сорвать однажды захотела
И опять как белый мотылек
На его сияние полетела.
В общем, ладилась нелегко,
Дружба пламени с мотыльком.
Самба белого мотылька
У открытого огонька,
Как бы тонкие крылышки не опалить.
Лучше мало, да без тоски
Жить как белые мотыльки
И летать себе недалеко от земли.
Самба...
Жить нужно непременно хорошо,
На-на-на-на-на на сердце мило.
Он ее нечаянно, но обжег
А она несильно, но любила.
В общем, ладилась нелегко
Дружба пламени с мотыльком
Самба белого мотылька
У открытого огонька,
Как бы тонкие крылышки не опалить.
Лучше мало, да без тоски
Жить как белые мотыльки
И летать себе недалеко от земли,
От земли, от...
Самба белого мотылька
У открытого огонька,
Как бы тонкие крылышки не опалить.
Лучше мало, да без тоски
Жить как белые мотыльки
И летать себе недалеко от земли.
И летать себе недалеко от земли... |
Хлопці знов втомилися :) Тепер граються іграшками, пускають мильні бульбашки)
| В першую ж зиму
Загинули сади,
В першеє ж літо
Згоріли ліси.
Без тебе не вмієм
Пісень ми співать.
Стало так тихо,
І ніде сховатись від тиші.
Тебе повернути хочемо,
Мудра сова.
А пам'ятаєш, щоразу
Як ти закривала очі
Хтось вмирав...
Твоя могутняя сила
Нам світло несе,
Скажи, чому полетіла,
Ми зробимо все! |
Дана: — Година вже пізня, і діти хочуть спатки, остання колискова...
Засинай...
ГП приносить Вовчіку печива.
| Котику сіренький,
Котику біленький,
Котку волохатий,
Не ходи по хаті.
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
Дитя буде спати,
Котик воркотати.
Ой на кота воркота,
На дитину дрімота... |
Ну ось і все, love!..
Ну от казка вже й скінчилася.
Хотілося попросити щось на біс, але це б зруйнувало завершеність дійства, та й Глєб Павловіч кудись пішов.
Хотілось підійти, обійнятись, зфотографуватись, попросити плейліст на пам'ять. Та якось, щось не пускало.
Не пускало вперед, але й на сходи не пускало ніяк.
Змазана Мар'яна і Дана з букетом:
Ну а тут чОтка Мар'янка, але змазана Дана :)
Далі було ще трохи треморних фоток, і опір східців.
Трохи половив Юру :)
Не хотілось звідти йти...
А руки так і чухались познімати :)
Ну, ось і все. Півтори казкові години, півтори години казки. Як і минулого разу, переворот.
Тільки цього разу за позитивні хвилі наклались хвилі смутку. Всі струни всередині згорнулись в один клубок.
А я розвчився спілкуватися з людьми.
І знайомство для мене — ще досі лише в категорії свідомих снів, котрі траплялися зі мною лише одного разу.
But i will wait for you,
Endlessly...
До наступного разу, дорогі мої.
Щастя вам!
|
